Козятинська міська бібліотека

Євген Васильович Андрєєв
машиніст, Герой Соціалістичної праці
29.12.1936 - 29. 03.2011

Народився в м. Козятині в сім’ї робітника залізничника,а пізніше муляра-пічника Василя Івановича та уродженки поліського краю,з давнього козацького роду – Євдокії Йосипівни. Зростав четвертою дитиною серед 5-тибратів і сестер. Батько загинув на фронті в1944 р.Мама важко занедужала,часто лежала прикута до ліжка.Дітям доводилось поєднувати навчання з одноманітною працею по господарству.

В 1953 р. Євген закінчив семирічку (залізничну школу № 6 – тепер ліцей) і вступає до місцевого залізничного училища (на той час) № 2. З 1955 р., оволодівши професією машиніста, на протязі 2-х років працює кочегаром паротяга. В 1957 р. був призваний до військової служби на Сахалін в окрему пушечну Червонопрапорну бригаду Верховного командування. Закінчив школу молодих сержантів, оволодів спеціальністю механіка-водія. Після армії повернувся в рідну домівку і в локомотивне депо. Здав іспит на помічника машиніста, а в 1960 р. вступив до технікуму залізничного транспорту в Києві. Через 5 років знову іспит – вже на право керування всіма видами залізничного транспорту: електровозом, тепловозом, паротягом. В 1968 р. молодому спеціалістові вперше довірили самостійно керувати тепловозом, а згодом і електровозом. За короткий час добився значних успіхів у роботі.

Один із перших підтримав ініціативу залізничників країни по водінню великовагових вантажних потягів, виконував подвійні норми з перевозки вантажів. Був видвинутий, як один із передових працівників делегатом ХХVI партз’їзду в Москві.

За сумлінну працю нагороджений орденами "Трудового Червоного Прапора", "Знак пошани", медалями "За трудову відзнаку", "Ветеран праці", з 1985 р. Заслужений працівник залізничного транспорту України.

В 1986 р. за високі досягнення в перевезенні вантажів Євгену Васильовичу присвоїли звання Герой Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і Золотої Зірки «Серп і молот».

Сьогодні Герой праці Євген Васильович на заслуженому відпочинку. Захоплюється автосправою – обходить своє стареньке авто. Любить тихе полювання на природі – збирати гриби, вкладає душу у свою городню ділянку.

Виростили разом з дружиною Тамарою Антонівною сина Юрія, котрий несе капітанську службу на Російському флоті.

Література про Є.В. Андрєєва:

Костенчук О. Крутий підйом //Жовтн.зорі.-1986.-23 січ.

Мадей В. Делегат XXVII з’їзду КПРС // Жовтн.зорі.-1986.-25 лют.

Не гаснуть зірки // Жовтн.зорі.-1986.-2 серп.

Томеш О. Ми родом з великого Жовтня // Жовтн.зорі.-1987.- 6 жовт.

Правофлангові // Жовтн.зорі.-1987.-29 груд.

Фото Є. Андрєєва // Жовтн.зорі.-1987.-11 лип.

Людмилова В. Відповідальність за слово // Жовтн.зорі.-1989.- 28 лют.

Бути господарем // Жовтн.зорі.-1989.-2 лют.

Наші кандидати // Жовтн.зорі.-1989.-4 берез.

Тихенький О. В пам’яті народній. –Вінниця, 1998.-С. 138.

Видатні діячі краю // Вісн.Козятинщ.-2003.-9 квіт.

Яніна Григорівна ІвановаГерой Соціалістичної праці, тваринниця17.03.1930

Народилася в с. Красне в родині селян Григорія Єгоровича – виходця Поволжських степів ,вимушеного під час голоду залишити рідні землі в пошуках ситнішого життя, та Марії Павлівни – передової доярки місцевого радгоспу.

Яніна зростала в працьовитій родині,змалку привчена з двома сестрами до селянської роботи.Допомагала мамі на фермі, доглядала за чисельним домашнім господарством.Коли розпочалася війна,дівчина закінчила лише 3 класи Самгородоцької школи. Батьки, що працювали біля худоби, були вимушені евакуюватись разом з господарством до Тамбовської області в Росію.

Звідти батько пішов на фронт і вже не повернувся в рідну домівку, загинувши під час боїв на Курській Дузі. Після війни родина повернулася на батьківщину. З 14 років дівчина пішла працювати на ферму телятницею. У 22 – вийшла заміж за симпатичного місцевого морячка, що тільки повернувся зі служби на флоті і одразу ж заполонив серце дівчини-трудівниці. Нетривале сімейне життя відібрала у подружжя оковита, довелося розлучитися. Господарство, що спеціалізувалося на вирощуванні племінних телят, завдяки працелюбності місцевих трударів, швидко почало зростати. Незабаром Яніна вже обслуговувала 120 телят, і давала щодоби на кожне теля по 1 кг. 35 г. привісу. Свою роботу поєднувала з навчанням в Самгородоцькій вечірній школі. В господарство почали з’їзджатися за досвідом гості з усіх усюд.

У 1968 р. за вагомі здобутки у тваринництві Яніна Григорівна була призначена бригадиром молочно-товарної ферми відділку «Красне» бурякорадгоспу «Самгородоцький». У 1966 р. за високі досягнення у сільськогосподарському виробництві удостоєна звання Герой Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і Золотої Зірки. Обиралася депутатом Верховної Ради трьох скликань, працювала у комісії з сільськогосподарських питань.Час від часу підвищувала свій професійний рівень, ділилася досвідом роботи на курсах підвищення кваліфікації в Києві.

Яніна Григорівна проживає сьогодні в районному центрі, але не цурається землі. Усе життя віддала важкій селянській праці. Майже все літо допомагає сестрі, що проживає в рідному селі в нелегких сільськогосподарських роботах.

Література про Я. Г. Іванову:

Шаміс Л. Гурти на дорогах // Віниц.правда.-1966.-27 берез.

Шаміс Л. Дороги Яніни Іванової // Сіл. життя.-1966.-3 серп.

Іванова Я. Наслідки залежать від праці // Жовтн.зорі.-1967.-2 груд.

Карпенко І. У орденоносців«Красного»//Жовтн.зорі.- 1967.-8 серп.

Іванова Я. Наша спільна турбота // Жовтн.зорі.-1982.-27 трав.

Іванова Я. Завершивши завдання // Жовтн.зорі.-1982.-14 січ.

Масний П. Правофлангові // Жовтн.зорі.-1982.-24 черв.

Мадей В. Керівник колективу // Жовтн.зорі.-1983.-3 верес.

Іванова Я. Від імені товаришів // Жовнт.зорі.-1984.-12 лип.

Іванова Я. Дякуємо за турботу // Жовтн.зорі.-1985.-12 лют.

Високе звання // Жовтн.зорі.-1985.-26 лист.

Тихенький О. В пам’яті народній. –Вінниця, 1998.-с. 139.

Чернега Н. За фасадом колишньої слави // Вісн.Козятинщ.-2005.-19 берез.

Страшний В. Героїня стрій не залишає // Вінниччина.-2005.-8 квіт.

● ● ●

Іванова Ядвіга Григорівна (17.03.1930 - ) // УРЕ. / 2-ге вид. – К.: 1979. -Т.4.-С.324.